Лари - Мнэ сказали, что Ви можите памочь с кандидат ской диссертацией...

Маковский – А зачем Вам кандидатская? Может, давайте сразу о докторской поговорим...

Лари – Панимаите, я директар автамастирской. В Тбилиси. У нас очень умних – нэ любят...

                                                                                  Режисер Павел Лунгин, „Олигарх”

Не так давно известный черкасский историк действительный член Украинской академии национального прогресса, действительный член Украинской академии исторических наук, действительный член Международной академии информации, «Человек года -1998» по версии Американского Биографического института, член общества историков-аграрников и национального Союза журналистов, председатель общества историков Черкасщины Николай Бушин отпраздновал 70-летний юбилей. Радость Николая Ивановича разделили коллеги по работе и общественной деятельности. Более того, производные радости выплеснулись на черкасские улицы.

Научно-просветительская деятельность Бушина оставила яркий след в истории Черкасского края. Стенды с его работами украшают областной краеведческий музей. В нем же стоит бюст Бушина (бюст, кстати  сказать, изготовлен явно кем-то из представителей школы Зураба Церетели: из хаоса вмятин и выпуклостей торчит локоть с загнутыми пальцами, подпирающими голову историка и мыслителя. Есть что-то от путешественника Пржевальского или даже, прости Господи, Иосифа Виссарионовича Сталина…). Несколько бюстиков черкасского Геродота размером поменьше пылятся в залах районных музеев.

"Увічнений в бронзі" профессор Бушин в зале краеведческого музея

Между тем в тиши университетских библиотек пылится Бюллетень Высшей Аттестационной комиссии Украины №11 за 2007 год. Отдельным эпизодам из научно-преподавательской деятельности «увічненого в бронзі” Бушина посвящены несколько страниц – с 31-й по 34-ю. Да простит нас читатель за последующее обильное цитирование, но без него здесь никак не обойтись:

« Постановою Президії ВАК... №64-06/7 відмовлено у видачі диплома кандидата історичних наук Вишневському Валерію Євгеновичу.

В.Є. Вишневський, старший офіцер (прес-секретар) Черкаського навчального прикордонного загону Державної прикордонної служби України. В аспірантурі не навчався.

08.06.2005 р. Захистив у спецраді Національної академії оборони України Міністерства оборони України дисертацію „Бойове застосування засобів зв`язку в оборонних і наступальних операціях першого періоду Великої Вітчизняної війни (1941-1942 р.р.) зі спеціальності 20.02.22 – військова історія.

Науковий керівник – д.і.н. професор М.І. Бушин. Офіційні опоненти: д.і.н., професор А.Г. Морозов, зав. кафедри Черкаського Національного університету ім. Богдана Хмельницького МОН України; к.і.н. доцент В.Д. Макаров, доцент кафедри Національної академії оборони України Міноборони України...Усі відгуки позитивні...

05.04.2006 р. відбулося засідання спеціалізованої вченої ради, на якому обговорено питання про якість дисертаційних робіт Валерія Євгенійовича Вишневського та Юрія Миколайовича Дученка і прийнято відповідні рішення, де зазначено таке:

- спеціалізована вчена рада визнає той факт, що при розгляді цих праць допущено серйозні упущення, особливо такі, що стосуються окремих текстуальних збігів і цілком погоджується зі справедливими зауваженнями, висловленими членами експертної ради ВАК України з історичних наук...

Комісія спеціалізованої вченої ради у складі :д.і.н. професора О.І. Гуржія, к.і.н., доцента Р.І. Пілявця, к.і.н., професора В.К. Тополенка, ознайомившись із дисертаціями Дученка Юрія Миколайовича „Розвиток форм і способів ведення партизанської боротьби в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.)” і Вишневського Валерія Євгенійовича „Бойове застосування засобів зв`язку в оборонних і наступальних операціях першого періоду Великої Вітчизняної війни”, а також із науковими публікаціями здобувачів і відповідними науковими документами, дійшла висновку:

1. Обидві дисертації виконано на кафедрі історії України Черкаського державного технологічного університету. Науковий керівник В.Є. Вишневського та Ю. М. Дученка – д.і.н. професор М.І. Бушин, завідувач кафедри історії України Черкаського державного технологічного університету. ...члени розширеного засідання кафедри історії України ЧДТУ під час обговорення не звернули увагу на текстуальну подібність у цих працях п.1.2, де розкриваються застосовані здобувачами методи дослідження (В. Є. Вишневський – стор. 11-17; Ю. М. Дученко – стор. 17-23), що призвело до недостатньої об`єктивності в оцінці робіт. Це можна пояснити тим, що підготовка дисертацій велася під керівництвом одного науковця, а також особливостями розуміння методології воєнно-історичного дослідження, які склались в „науковій школі” ( в оригинале словосочетание «наукова школа» взято в кавычки; ред) з військової історії в Черкаському державному технологічному університеті, започаткованій професором М.І. Бушиним.”

В результате многострадальному «здобувачу» Вишневскому ВАК разрешил досрочную повторную защиту его фундаментального труда. О судьбе «здобувача» Дученко в Бюллетене №11 не говорится.

А вот о Бушине со товарищи замечено: «в постанові експертної комісії ухвалено не залучати наукового керівника доктора історичних наук, професора Бушина Миколу Івановича; офіційних опонентів: доктора історичних наук, професора А.Г. Морозова; кандидата історичних наук, доцента В. Д. Макарова впродовж року до участі в атестації наукових кадрів вищої кваліфікації...”

Не имеем чести быть знакомыми с  исследователем технических средств связи воинов Красной армии господином Вишневским. А вот с творчеством второго соискателя - Юрия Дученко - знакомимся на сайте черкасской милиции регулярно.

На фоне неискушенных в вопросах творчества коллег, будущий кандидат наук сияет, как Полярная звезда в зимнем небе Архангельске. Судя по всему, на сайте милиции будущее научное светило никто не правит. И правильно делает.

В феврале один опус этого автора поразил Провинцию в самое сердце. Позволим себе процитировать собственную февральскую новость полностью:

«Придніпровські міліціонери спіймали Г. (в оригіналі прізвище вказане повністю). Ви не повірите, однак дійсно справжнього Г. Однак не того самого, Миколу Васильовича з його "Вечорами на хуторі Диканьки" (в оригіналі „Вечори на хуторі біля Диканьки”), якого ми знаємо ще з дитинства, адже це взагалі б перевернуло підґрунтя наукової школи (цікавий термін!), а саме мешканця міста на прізвище Г.
В кишені цього Г. міліціонери знайшли медичний шприц із знайомою для них рідиною коричневого кольору (а як саме міліціонери з нею познайомились?) , під назвою "ширка", або по іншому ацетилен опію - наркотичною речовиною. Цим крамом наш "класик" вирішив поторгувати у самому центрі міста поблизу "Палацу молоді" у Черкассах (Палац Молоді знаходиться в Південно-західному мікрорайоні Черкас, фактично на околиці міста).
Про цю виїзну торгівлю довідались співробітники карного розшуку і не особо шануючи, узяли нащадка (він тезка, а не нащадок) під "білі рученята" з товаром і грошима.
В даний час "класик" пише не продовження "Мертвих душ", а зізнання ще в ряді скоєних ним злочинів”.»

А вот отрывки из недавних опусов бушинского аспиранта. В первом отрывке он доходчиво объясняет, где живет любовь милиционера. За воротником.

«В розмовах про буденність в роботі працівників міліції ми ніколи не торкаємось теми благодійності і любові. Чому спитаєте Ви? Серце грубіє при тих грубих та цинічних вивертах життя, вирішувати які приходиться працівникам міліції в силу своїх службових обов'язків.
Однак не перетворюємося ми на бездушних роботів тільки і зайнятих тим, що розслідують злочини та затримують злочинців. Є краплинки світлини та любові за комірами мундирів…» («Меценатство міліціонерів Придніпровського РВ» 18 июня 2008 года).

Во втором („Зупинили „професіонала” от 18 мая 2008 года) автор рассказывает об идеальной модели сотрудничества милиции и населения. «Звісно за подібні випадки такої взаємодії з громадськістю міста потрібно дякувати і підтримувати усіляко, адже завдяки такому прикладу затримання злочинця яке відбулося нещодавно в Придніпровському районі міста Черкас, працює ідеальна модель співпраці громадян і міліції. До такої моделі співробітництва прагнуть наші високо посадовці вже кілька десятків років. Однак більш докладніше…»

Великий Микеладжело предельно просто отвечал на вопрос, как ему удаются знаменитые скульптуры. «Я просто отсекаю от камня все лишнее». Согласитесь, чтобы из автора цитируемых выше отрывков сделать знаменитого исследователя партизанского движения, тесать придется очень много.

"Давид" Микеланджело

Но, судя по всему, нашего Микеланджело от истории трудности не страшат.

За последние 10 лет какие светила рулили нашей многострадальной золотоподкованной областью! Анатолий Степанович Даниленко – доктор экономических наук. Вадим Алексеевич Лешенко – кандидат экономических наук (не так давно Вадим Алексеевич говорил, что завершает работу над докторской диссертацией). Черевко Александр Владимирович – кандидат экономических наук, действительный член Украинской Академии наук (насколько мы знаем, докторская диссертация Александра Владимировича тоже на подходе, если уже не защищена).

Это только с виду у всех этих «керівников” язык в правильные падежи не попадает. На самом деле в голове каждого из них ни на секунду не замирала кропотливая научно-исследовательская работа.

«Микеладжел» в Черкассах хватит на всех.  Даже на рассматривающих «краплинки світлини та любові за комірами мундирів…».

А профессорам Бушину и Морозову, столь жестоко лишенным экспертной комиссией права аттестовать научные кадры высшей квалификации, желаем не заострять внимание на этом досадном эпизоде. Господа, вас ждут великие дела! Скольких лохов можно развести, сколько бюстов изваять и бил-бордов установить…

Александр Арабач